В СЕТКЕ - vsetke.ru главная люди группы места форум блог-дневник фото музыка видео каталог  
Только серьезные знакомства.
Психологический тест.
Kisses.RU
 
Сейчас обсуждаются форумы:
05/04/2013
комментариев (0)
Ура весна!!!! Мы тонем.
комментариев (4)
Мордва
комментариев (16)
Холявщики интернета
комментариев (13)
День Интернета
комментариев (7)
КАК ВЕРНУТЬ МУЖА
комментариев (4)
Шоколадный мозг
комментариев (5)
Крылья Японии
комментариев (10)
Свежие новости
комментариев (5)
29/03/2013
комментариев (3)
муж ушел к любовнице
комментариев (1)
Сейчас обсуждаются блоги:
Мой вечный друг
комментариев (2)
Своя любовь
комментариев (2)
Костер
комментариев (3)
Тёща
комментариев (6)
Лев
комментариев (4)
Мастер
комментариев (2)
Стекло
комментариев (3)
Прибой
комментариев (2)
Новая жизнь
комментариев (2)
Притча
комментариев (5)
Одиночество
комментариев (2)

Имя Кравчук Была 21 фев 2013 » Форум » музика
Тема:

музика

Создана: Имя Кравчук 23 фев 2010 19:25
 
+1+2+3+4+5
 рейтинг +0.00 (0), просмотров 6
Поделись первым
форумом:
Львівська національна музична академія
імені М. Лисенка.



"Особистість Ф. Ліста у дзеркалі критико-публіцистичної діяльності"



План
Вступ

1.Ф. Ліст про положення митця у соціокультурному просторі ХІХ ст.

2.Ф. Ліст про феномен геніальності.

3.Ф. Ліст про оперу.

4.Ф. Ліст у його взаєминах з сучасниками

Висновки

Література

















ВСТУП.

Жодна інша царина багатогранної художньої діяльності Ф. Ліста не викликала такого розбрату оцінок, як його музично-критичний та публіцистичний доробок .
Ще за життя композитора очевидними стали як сильні, так і хибні прийоми публіцистичного стилю. Публікація на початку 1880-х років шеститомного зібрання статей (Gesammelte Schribten von Franz Lizt) під редакцією Л. Рамана стало останнім прижиттєвим виданням статей митця і до того ж є найбільш повним. Збірку вирізняє двоїста манера письма: з одного боку, проста, жива, лаконічна, з іншого – романтично-насичена, багатослівна. Виникали різні здогадки і підозри про можливість літературної співпраці Ліста з іншими творчими персоналіями. Спочатку про це говорили обережно, пізніше все більше і сміливіше. І як виявилося, дійсно, у Ліста були помічники, дві жінки, які відіграли у житті композитора важливу роль. Літературні статті раннього періоду (1834 – 40х рр): «Про положення людей мистецтва і про умови їх існування у суспільстві», «Мандрівні листи бакалавра музики» - були написані разом з Марі д`Агу (відома у літературі під псевдонімом Даніель Стерн). Літературні твори зрілого періоду (1849 – 60х рр): «Ф. Шопен», «Берліоз і його симфонія «Гарольд»», «Летючий Голландець» Вагнера», «Роберт Шуман», «Цигани і їх музика в Угорщині» та інші – у спілці з Кароліною Вітгенштейн.
На жаль деякі дослідники, зокрема, Є.Харасті – автор цінних за фактологією статей про Ліста та Ж. Вір, який опублікував ряд невідомих листів Ліста, зокрема, до Л. Массару і Бельджойозо. На цьому грунті було почали заперечувати участь Ліста у створенні вищеназваних літературних творів. Але з цим важко погодитись, оскільки, як і у більшості випадків ми маємо справу з літературною співпрацею, де провідна роль належала композитору. І доказом цього є його листи, в яких він часто висловлював свої думки і сумніви, що отримали подальший розвиток у його літературних працях. Таким чином статті Ліста є не лише дорогоцінним джерелом для розуміння його творчості, але і надійним ключем до розкриття художніх спрямувань романтичної епохи.


1. Ліст про положення митця у соціокультурному просторі ХІХ ст.

У 1835 році Ліст опублікував у ряді номерів Gazette musicalle de Paris шість статей під загальною рубрикою «Про положення людей мистецтва і про умови їх існування у суспільстві». У листопаді того ж року була опублікована полемічна стаття – «Ще декілька слів про приниженне положення музикантів». До цих статей приєднуються дванадцять лістівських «Листів бакалавра музики» (з них три до Жорж Санд), надруковані у Gazette musicalle de Paris і в Revue et Gazette musicale de Paris у 1835, 1837, 1838 і 1839 роках. У цих статтях і листах Ліст підсумовує свої спостереження на положення музикантів у європейських країнах, над добре відомим йому музичним життям Парижу, в той час найголовнішого центру європейського музичного світу.
Головною проблемою (про це свідчить об`єднуючий усі статті заголовок) стала для автора проблема маргинального положення музичного мистецтва і самих музикантів в умовах капіталістичного суспільства. Цією проблемою цікавились і попередники, і сучасники композитора, літературні романтики і сен-симоністи і фур`єристи. Звертався до неї і сучасник Ліста - Бальзак. Незадовго до появи першої із статей Ліста, на початку березня 1835 р., він у передмові до «Батька Горіо» писав про положення поета у сучасному французькому суспільстві. «Наша епоха оповістила війну поетам». Але у царині музичного мистецтва до того часу ніхто не розглядав цієї проблеми так глибоко і різнобічно, як Ліст.
Свою першу статтю, опубліковану 3 травня 1835 року, Ліст починає з того, що у наших бібліотеках спочивають багато документів, багато скарбів, які нікого не цікавлять. «А скільки ще робіт, скільки творінь є невідомими чи мало відомі, скільки їх розкидано по цілому світі, недосяжні більшості, які очікують упорядкування, класифікації і опублікування», - зауважує композитор [7, с.21]. І характерно, що серед багатьох питань, про які пише Ліст, саме ті, про які «все вже сказано, але потрібно все сказати по-новому» [7, с.21]. Ліст висловлює надію, що хто-небудь інший після нього висвітить дане питання ширше. Конкретизуючи тему статті, композитор пише, що йде «з повною точністю визначити положення людей мистецтва при нашому соціальному устрої… описати їх страждання, розчарування, зірвати пов`язки, які прикривають постійно криваві рани, заявити енергетичний протест проти несправедливості чи безсоромної тупості» [ 7, с.22].
Необхідно «розтлумачити публіці… - цим чоловікам і жінкам, яких ми розважаємо і які купують наш товар», у чому полягає лінія мистецтва, хто такі художники – «це апостоли і жреці незгасимої, сповненої таємниці релігії, яка знаходить доступ у всі серця і розповсюджується все ширше і ширше» [7, с.23]. У цій статті саме розуміння Лістом сутності мистецтва і задач художників забарвлено релігійними уявленнями. Але це лістівське світобачення змінюється і переконуємося ми у цьому з наступних статей, зміст яких стає більш виразним і полемічним.
Друга стаття Ліста, яка з`явилась за тиждень, 10 травня 1835 року, присвячена питанням музики. Її вступна частина – роздуми над положенням артистів у сучасному йому суспільстві – «Цивілізації нового світу». З одного боку, вона «зробила дуже багато для… прогресу мистецтва і науки, але з іншого – завдяки їй виникли «загрозливі помилки». Сутність помилок, на його думку, полягала у тому, що «протягом століття політика, мистецтво і наука розглядалися як найбільш яскраво виражені, навіть ворогуючі один одному протилежності». Тому Ліст вдається до порівняння сучасного положення музики з її положенням у грецькому суспільстві античної доби, де вона мала «різносторонній вплив». «Жодне мистецтво, жодна наука, за винятком філософії, не може претендувати на таке чудове минуле, як музика. Якщо ми звернемося до стародавніх епох, то знайдемо там відомих людей, гідних філософів і законодавців, які падали на коліна перед її колискою» [7, с.23].
«…Гермес визнає поняття «музика» як «знання про порядок речей»…, Платон стверджував, що «все у всесвіті - музика». Згідно Гесіхію, афіняни все мистецтво називали «музикою» і звідси усі піднесені епітети, які давали їй філософи, як наприклад, «божественна музика», «музика людства», «небесна музика», «риторична музика», «розповідна музика» та багато інших» [7, с.24].
Також у цій статті композитор ставить питання про неосвіченість і ремісництво у сфері самого музикування. Він нагадує, що вже у своєму «Музичному словнику» Руссо відмітив, що «для досягнення вищого ступеня виразності» у різних областях музики «необхідно початково вивчити людські пристрасті і мову природи», при цьому Руссо підсміюється над «музикантами …наших днів, які у більшій мірі можуть лише читати ноти і виконувати деякі пісеньки» [7, с.26]. Коментуючи це, Ліст пише, що, якщо Руссо розділяє музикантів на виконавців, композиторів і педагогів, то у даний час можна було б добавити «ще четвертий клас музикантів, панівний над іншими»,- критиків, якщо не звертати увагу на те, що більшість з них «не знайшло гідним старання вивчити щось ще, окрім семи ступенів гами»… [7, с.26].
Відмітивши у цій статті приниження музичного мистецтва і самих музикантів, неуцтво музичних критиків, Ліст переходить до розгляду питання про характер «пригнобленості» музики і музикантів і про їх відношення у такому стані.
Цим питанням була присвячена його третя стаття, яка з`явилась 17 травня 1835 року. Якщо у перших двох статтях Ліст говорить, головним чином, про приниження мистецтва, то тепер він йде дальше і заявляє, що протягом двох останніх століть музика і музиканти знаходяться у пригнобленому стані : «основний факт… це їх потрійна-політична, соціальна і релігійна - пригнобленість» [7, с.27]. Він пише, що «протягом 18-19ст. відбувається розквіт мистецтва, положення артистів за цей час покращилось», але усі ці факти лише маскують, а не знищують основне положення.». Ліст нагадує про життя Моцарта і Бетховена; відлучення від церкви значної кількості музикантів у Франції. Говорить про те, що музиканти позбавлені можливості проявити ініціативу і брати участь у суспільному житті. До цього часу «жоден музикант не брав участі в політичній долі своєї країни ».
Інша сторона проблеми - це те, як самі артисти відносяться до цього безправного положення. Для багатьох з них характерний «нестаток віри у силу мистецтва». Тому він і звинувачує багатьох артистів у тому, що замість того щоб бути «вчителями людства», «носіями божественного покликання», вони «змирились і ганебно занурилися у позолочений бруд». Він закликає до мужності, надії, до того, щоб дати дорогу цим проповідувачам нового!»
Наступна стаття з`явилась не скоро - до її опублікування пройшло більше двох місяців. Затримка відбулася по причині суперечливого змісту попередніх трьох статей Ліста, а особливо останньої, яка викликала море обурення у паризьких салонах і у паризькій пресі. Посипались звинувачення про невдячність («якби це написав хтось інший, а не знаменитий Ліст»), про незрілість його думок (автор не усвідомив, до яких наслідків може привести його критика), «у спробах новаторства» (Ліст хоче перевернути всі основи сучасної культури), у прагненні суспільного скандалу, у перебільшенні, у бажанні посварити суспільство і артистів.
Ліст наніс зустрічний удар. Так, 24 липня 1835 року з`явилась його четверта стаття, де він дає відповідь на всі докори. Перш за все він посилається на «принцип вільного слова, дослідження і судження» [7, с.33]. Тим, які говорять що він «перебільшує», Ліст відповідає: «Те, що я говорю, - це лише виклад фактів» [7, с.31]. Далі Ліст пише про «типову історію життя молодого музиканта, який приїхав із далекої провінції в Париж. Він бачить навколо себе перешкоди, розшаровування. Через 3 -4 роки енергія його душі вичерпується і тоді його вчитель говорить йому: твоє навчання закінчено, ти - готовий артист. І що далі? Що робити? Все, що йому залишилось, - це повернутися у своє містечко. Пощастить, якщо там він знайде охочих до своєї музики…» [7, с.33-34].
Ліст згадує про Берліоза, музика якого мала обстоювати право на існування серед багатьох танців, пісенно-танцювальних п`єc і популярних аранжировок. Закінчується стаття неочікуваними нотками примирення: якщо у минулому відповіддю на знамените запитання аббата Сійєра, що таке третій (нижній) стан» - була революція, то тепер, за словами Ліста, інша ситуація – потрібно звернутися не до середнього класу, а до двох «класів» - священнослужителів і діячів мистецтва, які «у силі примирити і …. повести людство до його одвічної мети » [7, с.36].
П`ята стаття Ліста була опублікована 30 серпня 1835 року і присвячена «розгляду різних музичних закладів у Франції». У цій статті він вперше формулює положення, яке стало девізом усього його життя і яке до цього часу не можна простити йому реакційне музикознавство 20 століття: «ми віримо у безкінечний прогресу в необмежених можливостях музикантів у суспільстві майбутнього» [7, с.40]. Але перш за все мова у статті йшла про критику сучасного положення музичних закладів Франції і про бажаних, за Лістом, змінах і перебудовах.
Говорячи про консерваторію у Парижі, Ліст, звичайно, не міг не згадати, що у свій час її директором був Керубіні, який полягаючи на закон (який забороняв прийом у консерваторію іноземців) відмовив батька Ліста щодо його вступу. Ця відмова залишила глибоку рану юному генію. Лише через років вісім – десять, завдяки його старанним заняттям згідно фортепіанному методу Калькбреннера, рана «повністю загоїлась». Ліст досить лояльно віднісся до французького закону, але б «з радістю пом’якшив його».
У цій статті критичні стріли доповнюються кількома реченнями, на кшталт: чи «відповідає Консерваторія усім вимогам сучасності? Чи об’єднані її викладачі однаковими поглядами, знанням поставлених задач і їх втілення? Відповідає метод їх викладання прогресу мистецтва? Чи вірять їхні учні в те, що їх навчають? І основне питання: «Чи можна знайти життя, діяльність, справжню, глибоку любов до мистецтва у цих брудних, пагано пристосованих класах на вулиці du Faubourg - Poissonnieze» (вулиця, на якій знаходилась консерваторія).
Сучасні оркестри Ліст оцінює, як «смертельно нудні», убогі, беззмістовні, програма у яких одностороння, в них не представлені сучасні молоді композитори (наприклад, твори Мендельсона, Берліоза, Гіллера та інших) [7, с.43]. Далі Ліст розмірковує про бажану перебудову і про організацію камерних концертів і різних ансамблів за участю молодих артистів і учнів консерваторії, «необхідність організації самостійної кафедри історії музики, музичної літератури і музичної естетики (філософія музики)» [7, с.44]. Ліст ставить перед Консерваторією ще ширшу задачу: вона має «зібрати навколо себе усі таланти і обдарування», брати до уваги бажання артистів і публіки і «стати головою руху, а не волоктися у нього на повідку» [7, с.44].
У розділі «Про ліричні театри» Ліст вказує на недоліки у роботі театрів: «безпідставне використання купюр, яке витісняє твори класичного репертуару, ігнорування молодих композиторів. Фактично, у середньому, відбувається дві постановки у рік, де багато опер по двадцять років лежать у портфелі театру». Закінчує Ліст впевненістю у тому, що у зв`язку з прогресом мистецтва «недалеким є той момент, коли ми, нарешті, будемо мати справжній ліричний, театр» [7, с.46].
Сучасний стан філармонійних товариств у Франції, недивлячись на їх швидкий ріст, Ліст характеризує як «жалюгідний» в силу «відчутності відповідного керівництва і дисципліни». Тут він згадує як одного разу його попросили дати концерт і він вирішив познайомитись з музикантами філармонії. Його страшенно здивувало, «як валторність виконує від 12 до 15 партій (тому що гобой, труба і тромбон та інші інструменти тут були не відомі) - тому всі незайняті партії доручались йому» [7, с.48]. Для усунення недоліків у роботі філармонійних товариств, задача яких – допомогти, «пробудити і розповсюдити у Франції музичний смак»: «планова робота оркестру і хору; створення музичних шкіл, організація музичних бібліотек, в яких будуть зібрані «кращі музичні видання і спеціальні журнали, французькі та іноземні»; організації з`їздів філармонійних товариств, встановлення премій для композиторів, гонорарів для видатних артистів» [7, с.48-49].
Жалюгідну картину, за Лістом, являє собою сучасний стан церковної музики у Франції. Винні у цьому католицька церква («народ, життя, мистецтво відійшли від неї») і «буржуазно – муніципальна королівська влада», закони і заходи якої по відношенню до церковної музики Ліст розглядає як прояв « буржуазного вандалізму».
Заключна шоста стаття Ліста, опублікована 11 жовтня 1835 року, підводить підсумки вищесказаному. Згадує про положення артиста, про невдоволеність усіх груп музикантів, Ліст знову підкреслює, що «велика частина провини» лежить на самих музикантах, які «замість того щоб об`єднатись», «розкривають і зрікаються своєї гідності» [7, с.54]. Викладені у цій статті висновки і пропозиції Ліст поділяє на дві групи. Перша - це програма – максимум, де прогрес мистецтва повязується «з моральним і інтелектуальним ростом художника». Звідси пропозиція: «усім музикантам об`єднатись у братський, всесвітній союз, що ставить перед собою наступні завдання:
1) всіляко підтримувати прогресивний рух і необмежений розвиток музики;
2) піднести і облагородити стан людей мистецтва, викривши несправедливість, під яку вони потрапляють.
Друга група – це програма – мінімум, конкретні вимоги, метою яких є покращання музичної культури у Франції та інших країнах.
«В ім`я мистецтва, усіх його діячів і соціального прогресу» ми вимагаємо:
а) встановити кожні п”ять років збори для виконання релігійної, драматичної і симфонічної музики, на яких кращі твори виконувалися в Луврі протягом місяця і потім видавались за кошти влади – іншими словами заснувати новий музичний музей.;
в) ввести навчання музики у народних школах, посилити в інших школах і заодно втілити у життя нову церковну музику;
с) відновити капеллу і покращити хоровий спів у церквах Парижу і провінції;
d) провадити генеральні збори філармонійного товариства за прикладом музичних святкувань у Англії і Німеччині;
е) оперного театру, концертів, виконання камерної музики (за планом, який знаходиться у статті про консерваторію);
f) прогресивна школа музики, яка основана не при консерваторії, якою будуть керувати видатні майстри;
g) кафедри історії музики і філософії;
h) загальнодоступне видання найзначніших творів старих і нових композиторів…» [7, с.56]; це видання, на думку Ліста, має супроводжуватися біографіями, статтями, коментарями і поясненнями, тобто бути «енциклопедією музики». Такою мала би бути програма для тих, хто цікавиться у Франції мистецтвом.
І останнім висловлюванням стосовно положення митця у сучасному соціокультурному просторі є «Лист про диригування» (відповідь критикам), опублікований 5 листопада 1853 році. Після музичного святкування Карлсруе, до Ліста потрапила стаття, де йшлося про його неприродність в якості диригента. Але так, як він був вибраний з ряду капельмейстерів Карлсуе, Дармштадта і Мангейма. Ліст вирішив відповісти на це статтею, в якій переконливо доводить, що виконання всієї програми було вражаючим у сенсі співвідношення і звучання інструментів, беручи до уваги приміщення, було навіть надзвичайним і це все гарно вдалося – «всупереч» його недолугому керівництву. Ліст вважав, що твори, якими він захоплюється і надає перевагу у більшій чи меншій мірі користуються особистою симпатією «солідних» диригентів і виконання ними цих творів є рідкістю. Ці твори належать до стилю пізнього періоду творчості Бетховена, і відповідно потребують від виконавців і від оркестру більш високого розвитку акцентуації, ритмізації, детального фразування, розподілу світла і тіні в цілому – одним словом: прогресу у стилі самого виконання. Тому задачею диригента є здаватись позірно надмірним.
«Ми – керманичі, а не веслярі» [3, с.158-159], і змінити свою думку Ліст не хоче і не може.
Все вищесказане розкриває значення романтичних ідей Ліста про положення музиканта і роль мистецтва у суспільстві. Скільки помилок було на його шляху, які ми можемо пояснити історичною обмеженістю епохи! Головним є те, що Ліст скасував у 30-х роках 19століття про протиріччя між художником – музикантом і капіталістичним суспільством і про необхідність нового, народного мистецтва,- залишається його історичною заслугою. Керуючись цими передовими ідеями, Ліст був впевнений «в необмежених можливостях музикантів у суспільстві майбутнього».

2. Ф. Ліст про феномен геніальності.

Переглядаючи фундаментальні музично-естетичні проблеми, яким присвячено статті та листи Ліста 30-х років, не можна не звернути увагу на подальшу еволюцію його поглядів, які торкаються центральної проблеми – про місце і роль художника в суспільстві. У веймарський період Ліст знову намагається накреслити способи і шляхи її рішення. Він вважає, що трагізм самотнього художника-романтика можна буде подолати об`єднанням самих митців і втіленням ідеї соборності. Разом з тим, у цей період Ліст переглядає свої погляди на романтизм.
У цій вельми суперечливій еволюції лістівського світогляду особливе місце займає стаття „Про Паганіні” (з приводу його смерті), опублікована у 1840 році. Вона характеризує не лише відношення Ліста до Паганіні, але і бажання змалювати новий тип митця, тобто вільний від романтичного суб`єктивізму тип мистецтва. Ця стаття має ряд зауважень на адресу образу романтичного художника і його мистецтва. Починаючи з визнання „неперевершеності генія” Паганіні, як „одного із великих чудес природи”, Ліст дорікає Паганіні за „обмежений егоїзм” художника-виконавця, який демонстрував свою самотність перед суспільством. Тому Ліст протиставляє Паганіні митця, який ставить перед собою високі ідейні завдання. Захопившись цим питанням, Ліст рефлексує про Паганіні - музиканта, чия геніальність, новаторство і вплив, який справив на нього у юності, відкривши перед ним „новий світ” (тобто світ романтичних образів та засобів художньої виразності). Ліст декларує, „що зі славою Паганіні не зрівняється слава інших, ніхто більше не пройде по тій стежці, по якій йшов він. Паганіні створив глибоку прірву між собою і його суперниками”. «Коли сорокарічний Паганіні у повному блиску свого таланту виступав перед публікою, - світ наче завмирав, як перед надприродним чудом. Люди готові були запідозрити його у тому, що він продав свою душу дияволу і що та четверта струна, з якої він вмів видобувати такі чарівні мелодії, була зроблена із жили задушеної ним власної дружини [6, с.154]. Скрипалі „ламали” собі голови, бажаючи осягнути його таємницю. І по при це Ліст писав без коливань: „інший Паганіні не з`явиться, а якщо і з`явиться, то має бачити свою ціль у собі, і нехай віртуозність буде засобом, а не цілью” [6, с.156].
Стаття Ліста є цікавим історичним документом, який відображує його пошук нових шляхів розвитку музичного мистецтва, на відміну від тих, які були відкриті романтичним генієм Паганіні.

3. Ф. Ліст про оперу.

У даному розділі бути йти мова про перебування Ліста у Веймарі (1848-1861), який відрізняється незвичайним розмахом його композиторської, педагогічної, організаторсько-просвітницької і музично-критичної діяльності. У 1831 році на паризькій сцені була поставлена опера Мейєрбера “Роберт-диявол”, яка прославила його ім'я. Двадцять три роки по тому, в квітні 1854 року, “Роберт-диявол“ був поставлений Лістом на веймарській сцені. 16 червня на сторінках Нового музичного журналу з'явилася його стаття «Роберт-диявол» Скриба і Мейєрбера». Ця стаття мала незвичайний характер, оскільки у ній не було аналізу даної опери. Ліст визначає місце Мейєрбера в історії опери і по-іншому оцінює деякі сторони французького романтизму. Характеризуючи лібретто опери і її автора, Ліст пише: «Скріб ... належить до епохи, коли перебільшення стає у літературі звичайністю. Романтизм знаходиться у повному розквіті, досягаючи своєї кульмінаційної точки. Очевидним є вплив Байрона і Гофмана на велику частину французької літератури тієї епохи»[ 6, с.180 ]. Ліст нагадує про характерні для літератури того часу поєднання різких крайнощів, контрастів, про описання привидів, мерців тощо. Він пише: “Мейєрбер довів тип опери, який вже років п'ятдесят все більше і більше розповсюджується у Франції і Німеччині, до останнього ступеня розвитку. Ефектні музичні комбінації витіснили тут просту мелодію: ситуація виступила на перший план порівняно з вираженням почуттів, і тим самим ім'я композитора стало невід'ємно пов'язане з іменем Скріба“. І далі: «На відміну від його поетичних ідеалів нашого покоління, така трактовка стала чужою і недоступною. Тому що з під хаоса нагромаджених небилиць осягаються думки, співставлення і співзвуччя почуттів і ідей“ [ 6, с.182 ]. Ліст дорікає романтизму за однобічний показ психології людини. Критика мейєрберівської опери була для Ліста лише передмовою для утвердження нового різновиду романтичної опери — вагнерівської музичної драми, здатної зображати почуття, думки і ідеї. “Створення характерів — це перша умова досконалості трагедії“ - ось що, за Лістом, “буде від сьогодні першою умовою музичної драми “, і тому вона призвана змінити віджитий свій вік оперу Мейєрбера-Скріба.
Привидом для нового виступу Ліста на сторінках Нового музичного журналу стала постановка на веймарській сцені трьох вагнерівських опер - “Тангойзер”, “Лоенгрін”, ”Летючий голандець”. Перші дві лістівські статті - “Тангойзер і стан співаків у Вартбурзі” (1849) і “Лоенгрін” (1850) — з'явились ще до статті про Мейєрбера. Після веймарської постановки “Летючого голандця” (1853) Новий музичний журнал знову опублікував ряд лістівських статей, присвячених вагнерівській опері і пов'язані з нею суспільно-естетичні проблеми. Ліст вважав Вагнера ”засновником німецької опери чи музичної драми”, питання про її визнання — це “лише питання часу”. Сильне враження, яке справив на нього “Летючий голандець”, Ліст пояснює тим, що “тут справа у самому змісті, наповненому скорботою, в образі нещасного капітана, який внушає нам безсмертний жаль“.
Оцінюючи твори Вагнера як “найбільш яскравий пам'ятник музичної драми нашої епохи’’, Ліст вважає, що Вагнер “ототожнив себе з цією змученою людиною“, осудженою на вічне існування. Ліст визнає, що у Вагнера “усі основні персони його драматичних творів — характери обрані, особистості“, у єство яких Вагнер надихнув “внутрішнє світло, яке безкінечно підноситься над рівнем звичайних емоцій і переживань душі людської, ... рух їхніх душ доступний кожному і небагатьом; але Вагнер придає їм масштаб і підносить їх у такі високі сфери, які доступні лише вибраним” [2, с.212-213]. Ліст добре розумів, що існує зв'язок між художніми типами (героями) і реальними людьми, відображеннями яких ці типи являються. При цьому він відмічав, що мова йде не про просте відображення, а про більш складне.
Але, які б не були герої — опер Вагнера, Ліст намагається показати, що у їх основі лежить загальний художній прийом мистецтва — піднесення “над повсякденним і поверхневим”. Він доказує це своїм відомим описанням скульптури Зевса ( V ст. до н.е.) і Венери Мілосської ( І ст.до н.е.) і при цьому підкреслює, що дві скульптури — є “втіленням надлюдського”, але разом з тим мають людський вигляд. У такому художньому співвідношенні людського з надлюдським Ліст і розглядає незвичайних героїв романтичних опер Вагнера, його право “створювати визначені типи”. Ліст намагався акцентувати у вагнерівських типах — героях їх людяність, тобто те, що зближує їх з реальністю.
Потрібно також згадати про різне відношення до самої легенди про Голандця і до мотивів її виникнення у Вагнера, а також Гейне, розповідь про моряка — мандрівника як відомо, був одним із літературних джерел лібрето вагнерівської опери. Вагнер тлумачить цю легенду, як вираження вищої вірності у коханні і ідеального самопожертвування жінки в ім'я спасіння коханого. Гейне підсміюється над Голандцем, саме тому, що диявол не вірить у вірність жінки, тому він і дозволив йому кожних сім років виходити на берег і шукати собі вірну дружину. Усе це Ліст показує нам під час перебування у Веймарі в 1854 році. Природа, розум, познання, мораль, воля, політика, любов — все представлялось йому виразом вічно нерозв'язаних протиріч.

4. Ф. Ліст у його взаєминах з сучасниками.

Під загальною назвою “Берліоз і його симфонія “Гарольд” Ліст публікує в липні і серпні 1855 року у Новому музичному журналі ряд раніше підготовлених статей на захист Берліоза. У статтях він обгрунтовує найбільш дискусійні, новаторські принципи програмності, вважаючи його одним “з найважливіших і злободенних у мистецтві”. Судження Ліста, які торкаються цієї проблеми, представляють інтерес до філософії Канта і Гегеля, і до музичного формалізму. Ми стаємо свідками того, як Ліст підходить до розгляду питань музичної естетики і з якими труднощами він зустрічається при їх рішенні.
Перша з цих статей грунтується на положенні, яке торкається феномену партійності у мистецтві. Ось, як він декларується Лістом: ”Хто відкрито не примикав до любої з партій і залишався безучасним свідком самої боротьби і її бід, офіційно оголошували зрадниками батьківщини” [ 1, с.271 ]. Ліст вважав, що митець має чітко визначити своє місце в існуючій сфері мистецтва боротьбі поглядів і відкрито взяти участь на боці представників передового і прокладаючого шляху у майбутнє художнього напрямку.
Ліст намагається визначити і сформулювати причину суперечки, які склались навколо Берліоза, а саме “порушення відомих законів мистецтва і звичок нашого слуху“ [ 1, с.272 ]. Ліст різко докоряє сучасній музичній критиці (яких називав “строкатою зграєю”) в тому, що вона не вміє критикувати “твори мистецтва не з точки зору традиції, а по суті “[ 1, с.273 ], у ній немає стремління обговорювати, є лише оцінка, яка ставиться не добросовісно. На прикладах він показує, що музика змінюється і розвивається, і докори, кинуті на адресу Берліоза - новатора, аналогічні тим, які доводилося вислуховувати композиторам і в минулі часи. Водночас Ліст виступає проти формалістичного новаторства; він визнає новаторство лише у тому випадку, якщо воно є “неминучим наслідком нового світоспийняття” і веде до пошуку нової форми. З цього приводу він висловлює такі важливі думки:
а) необхідність вдосконалення форми для вираження змісту. Форма “має бути відшліфованою і пристосованою до змісту, який має просвічуватися крізь неї і бути видимим для усіх”.
б) недоліки форми перешкоджають вираженню ідеї. “Кожен брак форми, перешкоджає сяйву і блиску ідеї, огортаючи її туманом і приховуючи від поглядів”.
в) значення ідейності: “…Володіння художньою формою і професійною майстерністю — речі дуже важливі, без яких не можливий художник. Важливі, але не єдині і не найголовніші!”;
г) формалізм — не мистецтво. Хто культивує “форму заради форми “, той, “скільки би він не називав себе митцем, все є таки займається лише ремеслом”.
д) завдання художника - “Створювати форму для вираження почуттів та ідей і використовувати її для цієї цілі і означає займатись мистецтвом”. Противники Берліоза виступали проти різних його новацій, як наприклад відхилення від традиційної фактури симфонії, порушення традиційних обмежень, збільшення оркестрових мас і т.д.”, - мало аналізують їх причини. Ліст вказує на ще одне джерело берліозівського новаторства, а саме програмність інструментальної музики. І саме тому у наступному розділі Ліст піднімає питання про програмність.
“Программа, тобто виклад загальнодоступною мовою - предумова до чисто інструментальної музики, за допомогою якої композитор намагається застерегти своїх слухачів від довільного поетичного тлумачення і наперед вказати поетичну ідею цілого, навести на її найголовніші моменти...” [1, с.285-286 ].
Далі ми знаходимо ще одне визначення, у якому необхідність програми мотивується тим, що музика виражає почуття “інструментальний твір з текстом, назвою чи підзаголовком, який зображає чи пояснює те почуття, яке має в собі музика і яке вона прикликана викликати ...”. З того часу, як музика “отримала широке розповсюдження“, публіка “стала потребувати” в ній пояснення.
Порівнюючи програмну симфонію з попередніми музичними формами — ораторією і кантатою, Ліст стверджує, що на сучасному етапі програмна симфонія має займати таке саме місце, як ці форми “займали відносно ідеалів тих часів”, що вони були доведені “до вищого блиску і розквіту “ (Гендель в “Ізраїлі в Єгипті”, ”Самсоні”, “Іуді Маккавеї”, “Месії”, Бах у “Страстях за Матфеєм”, Гайдн – у “Створенні світу”, Мендельсон у “Павлі” і “Ілії”) [ 1, с.310 ].
На його думку, «в цих формах музика у значній мірі наблизилась до античного епосу, ніж до драми“. Як для епосу, так і для вказаних форм характерна описовість. Введення програми у музику відкриває можливість подолати обмеженість кантати і ораторії, програма стає сучасним явищем збагачення музичної форми.
Інша важлива думка Ліста — це те, що він пов'язує програмність інструментальної музики з характером сучасної поезії: “Програмна музика може стати музичним еквівалентом того роду поезії, який був невідомий древності і який своїм існуванням зобов'язаний специфічно сучасній різновидності почуття ....” [1, с.310]. Змагаючись з іншими мистецтвами, музика намагається “висловити і вдовольнити смак, потреби століття“ [ 1, с.314 ]. Цим і визначається, за Лістом, признання публікою програмності в інструментальних творах.
Розглянувши романтичну програмність, Ліст звертається до самої творчості Берліоза “головного представника цього напрямку“. Ліст порівнює принцип розвитку класичної музики і програмної музики Берліоза, він пише: “У класичній музиці повторення і тематичний розвиток мотивів підкорене рядом формальних правил, хоча композитори, які писали цю музику, не керувались ні чим іншим, крім своєї фантазії, і самі знаходили і встановлювали формальний порядок, який тепер вважають як закон “ [ 1, с.323 ].
Також Ліст підкреслює відмінності між Байроном і Берліозом. У Байрона Гарольд, помирючи, говорить про “останнє прокляття зневаженого ним людства”, а Берліоз “ніколи не впадає в цілковиту душевну і духовну апатію“. “Гарольд“ - це продовження “Фантастичної симфонії”. Кожний з цих творів представляє новий “епізод із життя артиста”, відношення художника у сучасному буржуазному суспільстві.
Пишучи цю серію статей під загальним заголовком “Берліоз і його симфонія “Гарольд” і продовжуючи всі ці роки підтримувати дружні відносини з Берліозом, Ліст хотів у своїх статтях віддати належне його геніальності. Ліст намагається дати всебічне теоретичне обгрунтування принципів програмності, практичне використання яких він вважав найголовнішою новаторською ціллю своєї творчості.
В 1855 році, ще до статті про Берліоза, Ліст публіку нарис “Роберт Шуман”. До моменту публікації Шуман вже знаходився у психіатричній лікарні в Енденісі (там і помер 29 липня 1856 р.).Про смерть Шумана Ліст не був повідомлений. Стремлінням Шумана було “внести романтичний дух у царство класики” [5, с.355]. Цю тенденцію Ліст пояснює стремлінням відобразити “сучасні душевні переживання”, “за допомогою традиційних форм “. Шуман, писав Ліст, “мав подвійний вплив на музичне мистецтво”- як музичний критик і як композитор. Перша заслуга, на думку Ліста, була більшою. Основною думкою Шумана було, що самі художники-музиканти мають краще всіх осуджувати твори музичні, бути їх критиками. Ліст бачить в Шумані ідеального музичного критика, де поєднуються принциповість, суворість, м'ягкість, розум, гумор, правдивість, впевненість і добросовісність.
Ліст розглядав Шумана, як “провидця”, який “виходячи з того, чим була музика раніше ..... підсумував, якою вона має стати: він уявив собі образ майбутнього художника, який тепер став не таким, як колись, але в майбутньому все зміниться. Він побачив, що ані мистецтво, ані художник не зможуть залишатись осторонь цілого світу ....” [ 5, с.355].
Торкаючись відношення Шумана до проблеми програмності, Ліст охарактеризував його “як автора, що у своїх фортепіанних творах правильніше, ніж будь хто інший до нього, зрозумів суть програмності і дав дивовижні зразки її використання. Шуман був спроможиним викликати в нас своєю музикою ті самі враження, які народив би реальний предмет, чий образ відновлюється у нашій пам'яті завдяки назві п'єси”.
Хоча цікавим є той факт, що у своїй статті Ліст навіть не згадує про такі твори Шумана, як “Симфонічні етюди “, фортепіанний концерт а-moll, Фантазія С - dur ( яка присвячена йому) та інші твори. Можливо це пов'язано з невдачею, яка спіткала Ліста в при виконанні шуманівських п'єс, в наслідок чого він перестав виконувати їх у концертах. Або із-за того, що не підтримував шуманівські музично-естетичні погляди — від романтизму до класицизму.
Аугуст Страдаль у «Спогадах про Ференца Ліста» вказує на те, що присвячена Шуманом Фантазія С-dur – вподобана Лістом, особливо перша частина. Ліст, вважав, що такі твори Шумана, як сонати bis-moll і g-moll і фортепіанний концерт a – moll, його симфонії і камерні твори, не являються “епохальними”. Навпаки, в ранніх фортепіанних творах, де Шуман “віддається своїй новій формі“, він створив, на думку Ліста, творіння “безсмертні”.
Ф. Ліст висловлював свої ідеї і чітко дотримувався їх. Він був одним з перших в історії музики, хто висунув ідею, що за основу побудови художнього репертуару потрібно прийняти поєднання минулого, теперішнього і майбутнього. Їх принципове значення не підлягає сумніву. Ліст один з перших запропонував ввести навчання музиці у народних школах, музичну естетику в число предметів у консерваторії та таке інше. І самим головним для нього питанням було про положення мистецтва і митця у суспільстві, тому його критика не втрачала і не могла втратити свого значення у наш час.






Література:
1. Лист Ф. Берлиоз и его симфония «Гарольд в Италии» / Ф.Лист. Избранные статьи. – М. : Гос. муз. издат., 1959, – С. 271 - 350
2. Лист Ф. «Летучий голландец» Рихарда Вагнера / Ф. Лист. Избранные статьи. – М. : Гос. муз. издат., 1959. – С. 191 – 271.
3. Лист Ф. Письмо о дирижировании. Ответ критикам / Ф. Лист. Избранные статьи. – М. : Гос. муз. издат., 1959 – С. 157 – 160.
4. Лист Ф. «Роберт - Дьявол» Скриба и Мейєрбера / Ф. Лист. Избранные статьи. – М. : Гос. муз. издат., 1959 – С. 176 – 191.
5. Лист Ф. Роберт Шуман. / Ф. Лист. Избранные статьи. – М. : Гос. муз. издат., 1959. – С. 350 – 414.
6. Лист Ф. О Паганини ( по поводу его смерти ) / Ф. Лист. Избранные статьи. – М. : Гос. муз. издат., 1959 – С. 154 – 157.
7. Лист Ф. О положении людей искусства и об условиях их существования в обществе / Ф. Лист. Избранные статьи. – М. : Гос. муз. издат., 1959. – С. 21 – 58.
8. Мильштейн Я. Ф. Лист. – М. : Гос. муз. издат., 1956. – I том – 539 С.,
II том – 334 С.
9. Маркус С. «История музыкальной эстетики», том II «Романтизм и борьба эстетических направлений», гл. IV. «Лист как музыкальный эстетик и критик», - М. : Издат. музыка, 1968, С. 323 – 433.

Пока нет ни одного комментария.
 
Комментарий: Пожалуйста, используйте уникальный контент, написанный лично вами или неопубликованный ранее в интернете.
 
Email:

Знакомства для серьезных отношений и брака.
Высочайшая эффективность, конфиденциальность и уникальный способ подбора партнера гарантируется!
Kisses.RU
правила   помощь   сообщить об ошибке
В Сетке © 2014